16/04/2022

Uzhorod, 5 km to the Ukrainian border

Умови експерименту:

Ми не підходили до людей навмисно, щоб уникнути будь-яких когнітивних упереджень, навіть підсвідомих. Натомість стояли з табличкою “скажи нам, що ти думаєш”, і були напоготові з чистими аркушами. Перехожі мали самі зробити цей вибір.

Принципово не цензурувала та не відкидала жодне висловлювання з портретів, бо моєю метою було зробити відбиток поточної суспільної свідомості в Ужгороді – навіть коли я категорично не згодна з позицією. Все, що було відзнято, увійшло в проєкт в повному обсязі та незмінним.

Я – умовне подовження маркеру, яким люди писали свої думки та почуття, і відокремлюю себе повністю від результату. Не підбиваю підсумки, не згущаю краски; нічого, окрім як показую те, що вам хочуть передати персоналії на фотографіях.

Колись схожий проєкт робила Джилліан Уерінг (Signs that say what you want them to say and not Signs that say what someone else wants you to say (1992–1993), але там фотографка брала трохи інший кут: бачила людей з цікавою фактурою на вулицях Лондона, і замість того, щоб просто зробити портрет, просила їх написати будь-що на аркуші, та повернутися з цим до неї.

Таким чином, висловлення суб’єкту фотографії накладало відбиток на його сприйняття спостерігачем, і домислення та ярлики, які авдиторія могла б перенести на цей портрет (через колір шкіри та інше), одразу отримує виклик від “внутрішнього світу” моделі.

Fomapan 200, 35mm

3:30 min., проявлена самостійно

Вона попросила сім’ю трошки почекати, швиденько написала це, мовчки, і побігла. Але перед тим ми обійнялись.

– От чесно, жодної конкретної думки, ви застали мене зненацька. Ну... Для мене головне зараз – це щоб не переривався освітній процес. Якби не дитина, я б нікуди не поїхала.

Баня, куди він завжди ходив з друзями та сім’єю, згоріла під час обстрілів Харкова.